Михайло Грушевський

У цьому році виповнюється 150 років від дня народження відомого українського вченого, класика історичної науки, громадського діяча – Михайла Грушевського. Для більшості наших співвітчизників, якщо хто пам’ятає шкільний курс з історії України, М. Грушевський – діяч Центральної Ради, перший президент України. А для тих, хто не пам’ятає його, достатньо мати у своєму гаманцю купюру номіналом 50 гривень.

Михайло Грушевський народився у 1866 р. в м. Холм Люблінської губернії (зараз це територія Польщі) у родині священика. Згодом родина переїхала до Тифлісу ( зараз це столиця Грузії – Тбілісі), де отримавши початкову домашню освіту, вступив до гімназії. Саме у ці роки у нього зародився інтерес до історії та літератури, і в цей період він робив перші спроби написання творів. До речі, його перші літературні твори були високо оцінені відомим українським письменником Іваном Нечуєм-Левицьким.
У 1886 р. Грушевський вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, де його наставником та вчителем став не менш відомий вчений, Володимир Антонович. На третьому курсі він розпочав працювати над роботою «Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст.», яка отримала золоту медаль і поклала початок його науковій діяльності. У 1894 р. М. Грушевський захистив магістерську дисертацію «Барське староство. Історичні нариси», присвячена історії Поділля XIV-XVIII ст. Одночасно молодий вчений співпрацює з Київською громадою, засновником якого був його вчитель В. Антонович. У тому ж 1894 р. Грушевський стає у 28 років (!) професором кафедри всесвітньої історії у Львівському університеті. Так розпочалась львівська епопея його життя. У 1897 р. він був обраний головою Наукового товариства ім. Т. Шевченка, яке стало дійсно місцем розвитку української науки в той період. При товаристві наукові секції, бібліотека, музеї. Саме тоді, в 1899 р. М. Грушевський розпочинає роботу над головною працею, можна сказати так, свого життя «Історія України-Руси», яка отримала позитивні відгуки серед української інтелігенції і змінила представлення про історію України. Планувалось тритомник, але згодом робота розширилась до 10 томів.
М. Грушевський був учасником політичних організацій, які існували в той час у Західній Україні, і був ініціатором створення Української національно-демократичної партії. Після 1905 р. він повернувся до Києва, і активно займався як науковою, так і громадською роботою. В останньому він брав активну участь у роботі української фракції І Державної Думи. М. Грушевський виступав за автономію України у складі федеративної Росії, і цю думку він озвучував неодноразово. У 1908 р. став організатором ТУПу – Товариству українських поступовців, яка мала ліберально-демократичні погляди і в майбутньому відіграла важливу роль у подіях 1917 р.
У період Першої Світової війни М. Грушевський був заарештований за підозри у «мазепинстві»  і був відправлений до Симбірську (нинішнє місто Ульяновськ), проте він відбував покарання там недовго, і завдяки допомозі від колег та друзів дозволили йому переїхати спочатку до Казані, а згодом до Москви. Там його застали події Лютневої революції 1917 р., після яких він повернувся до Києва, та очолив Українську Центральну Раду, в роботі якої він зробив значний вклад.
Грушевський і Центральна Рада – це окрема тема для розмови, але слід сказати, що за 1917-1918 рр. було прийнято чотири універсали, в яких не лише обговорювалась автономія України, але й зароджувалась ідея незалежності, яка була виражена у проголошенні УНР – Української Народної Республіки, як це визначалось у ІІІ Унверсалі, та її реалізація у IV Універсалі – 29 січня 1918 р. Проте умови та війна з більшовицькою Росією не дала можливості реалізувати ці плани. І конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 р. лише на папері визначила юридично державу та свого президента – М. Грушевського.
У 1918-1924 рр. він разом з родиною проживав у Німеччині, Чехії, Швейцарії та був редактором журналів «Боретесь і поборете», «Східна Європа», «Наш стяг», опубліковував також багатотомник «Історія української літератури».
У 1924-1929 рр. М. Грушевський був дійсним членом Всеукраїнської академії наук та очолив секцію історії України. У 1929 р. був обраний академіком АН СРСР. Проте, в 1931 р. його заарештували за те, що вчений наче очолював «Український національний центр», і дії цієї організації направлені на відокремлення України від СРСР. Проте Грушевського згодом відпустили, але він залишився жити від Москві під контролем каральних органів – НКВС. У 1934 р. М. Грушевський помер після операції помер у Кисловодську при незрозумілих обставинах.