Церковні братства в Україні

У період ІІ половини XIV-XVI ст. коли територія України була під владою Великого князівства Литовського, а згодом і Польщі, проводилась зі сторони уряду останньої держави полонізація українських регіонів, особливо Галичини та Волині. Більшість представників української шляхти, які були носієм культури, ополячувались та окатоличувались. Відбувались культурні та релігійні утиски православних українців.  Здавалось, що українське населення остаточно асимілюється під тиском Польщі. Але в XV ст. стала виникати сила, яка сприяє Ренесансу української культури. Мова йде про церковні братства, які стали виникати у Західній Україні.

Перші згадки про братства припадають на другу половину XV ст. Місцем утворення братств був Львів. Складались вони з представників міщан, які формували братства за зразком ремісничих цехових організацій. Це було свідоцтвом боротьби міського українського населення за свої культурні та релігійні права. Особливе місце у братствах займала православна церква, яка у Львові займала позиції другорядності. Особливо активною боротьба була за відновлення Галицько-Львівської єпархії, головою якого бажав бути католицький архієпископ. Це відбувалось у 60-ті рр. XVI ст., коли розгорнулася нова хвиля боротьби львівських українських міщан за свої культурні права.
Львівське братство зробило багато визначних кроків у національному відродженні у цей період. Засновуються українські школи, проводиться активна просвітницька робота, відбудовуються православні церкви. Активна діяльність братства доходить і до далекого міста Заблудова, в якому працював відомий книгодрукарник Іван Федоров. Проте братства через об’єктивні причини не змогли йому надати матеріальних можливостей для праці. Проте, все ж Федоров зумів відкрити друкарню, і надрукувати одну (!) книгу, яка стане першим друкованим виданням в Україні. Це «Апостол», виданий у 1574 р. Проте Іван Федоров у Львові працював недовго, і згодом перейшов на службу до князя Острозького.
Проте остаточне формування львівського братства відбулось після 1585 р. коли до Львова з візитом завітав антиохійський патріарх Іоаким. Члени братства звернулися з проханням до патріарха для надання допомоги з боку суспільства з метою будівництва школи. Православне духовенство міста теж приєдналось до цього руху. Був прийнятий статут, згідно з яким члени братств повинні займатись лише просвітницькою діяльністю та слідкувати за життям інших братчиків. За порушення режиму виключали з братства. Проте члени братства були зацікавлені своєю справою і вірно їй служили. У 1587 р. за згодою православних патріархів львівське братство перетворились в Успенське. Вплив львівського братства сприяв виникненню братств в інших містах: Перемишлі, Бересті та Луцьку. В основному діяльність братств була зосереджена на школах. Але літературна і видавницька спрямованість у братствах міст Західної України не має такого значного успіху, як наприклад у київському братстві, яка виникне у другому десятиріччі XVII ст., коли нею будуть опікатись козаки та гетьман Петро Сагайдачний, та відкриється друкарня при Києво-Печерській лаврі, яка за п’ятнадцять років з моменту заснування (1615-1630) випустила велику кількість книг, ніж за попередні півстоліття до цього.
Повертаючись до львівського братства, слід сказати, що шкільна наука мала релігійний характер і навчання розпочиналось з церковних книг та Святого Письма. Проте освітній процес для більшості українців здавався більш латинізованим, ніж православним. Особливо критикував афонський монах Іван Вишенський, який виступав за збереження старих православних традицій у навчанні, про що неодноразово вступав у диспути з членами львівського братства. Проте, школа львівського братства стала значним стимулом не лише розвитку освіти, але й національної культури. Серед викладачів львівського братства був і митрополит Іван (Іов) Борецький, який згодом відіграє значну роль у створенні братств у Києві, якому Львів через два десятиріччя з моменту його існування передасть лідерство у національному культурно-освітньому відродженні України.